24 лютого 2022 року, в той час як новина про російське вторгнення ширилась Україною, Наталя Лукіна чекала вдома на таксі.
Була шоста ранку. Вона поспішала в Херсонський Будинок Дитини, державну установу для дітей з особливими потребами, де працювала лікаркою.
Коли Наталя нарешті дісталася дитячого будинку, в коридорах вже було чути гуркіт артилерії – російські війська наступали на Херсон, столицю області. Перед Наталею та її колегами постало непросте завдання: як врятувати більше півсотні беззахисних дітей, які опинились на лінії вогню?
В Будинку Дитини перебували немовлята та діти до п’яти років, деякі з них мали серйозні вади, наприклад, церебральний параліч. Діти не були сиротами, у деяких з їхніх батьків були обмежені батьківські права; частина дітей була вилучена з неблагополучних родин або покинута.
“Хто б залишився з цими дітьми?”, – прокоментувала своє рішення не виїжджати з Херсону Наталя Лукіна. “Уявіть, якби ми всі покинули їх і виїхали.”
За два тижні до вторгнення Олена Корнієнко, директорка дитячого будинку і законний опікун дітей, підготувала для них тривожні валізки, а також зробила запаси їжі, води і підгузків.
Будівля притулку не витримала б обстрілів. Поліція вже виїхала з міста, але Олена хотіла скористатися підвалом у відділенні, яке знаходилось за 300 метрів від її закладу. Проте начальник поліції попередив її по телефону, що відділення може стати військовою ціллю.
Не маючи іншого вибору, директорка знайшла в інтернеті мапу бомбосховищ. Виявилось, одне укриття було зовсім неподалік.
Під обстрілами, працівники перенесли дітей, їхні візки та матраци в бетонний підвал. Вони також взяли з собою їжу, ліки, електричні насоси та гастрономічні трубки для найбільш хворих малюків.
Того ж дня пастор місцевої церкви дізнався про скрутне становище Будинку Дитини. Він переконав персонал перевезти дітей до його церкви, де він міг би принаймні забезпечити їх теплом, світлом та їжею.
Дітей знову перевезли і сховали в підвалі церкви Голгофа. Працівники дитячого будинку затулили вікна коробками з підгузками, щоб ніхто не міг зазирнути всередину.
Одна з медсестер, Катерина Сиродчук, розповіла, що вони непокоїлись, що російські військові заберуть дітей. “Ми боялись, що вони прийдуть і візьмуть все під свій контроль”, – згадує вона.
Незабаром їхні побоювання справдились: 25 квітня 2022 року російські посадовці знайшли дітей. Зрештою вони перевезли їх майже за 300 км від дому, весь час знімаючи дітей для своїх пропагандистських роликів.
Зібрані дані вказують на те, що переміщення найвразливіших жертв війни було частиною послідовної кампанії Володимира Путіна і його прибічників, спрямованої на стирання української ідентичності дітей. Аби прослідкувати за долею та переміщенням дітей, які опинились під контролем російської влади, журналісти The New York Times проаналізували дописи в російських соціальних мережах, отримали доступ до фото, відео, текстових повідомлень та документів, а також провели більш ніж 110 інтерв’ю з юристами та російськими і українськими посадовцями.
На думку фахівців у галузі права, те, що відбулося з дітьми в подальшому, може становити воєнний злочин.и.
Через два тижні після початку вторгнення російських військ в Україну відбулася зустріч на найвищому рівні, яку показали на державних телеканалах.
Уповноважена при президенті з прав дитини Марія Львова-Бєлова, сидячи навпроти Володимира Путіна, попросила його допомогти перемістити вихованців дитячих установ України, які опинилися в зоні бойових дій. Президент пообіцяв усунути будь-яку “бюрократичну тяганину” на шляху влаштування дітей у російські сім’ї.
У своїх заявах перед початком вторгнення Володимир Путін дав чітко зрозуміти, що його наміром є повна культурна асиміляція українських міст і сіл, які, на його думку, історично належать Росії. І тепер, коли високопосадовці потисли руки, план по переселенню наймолодших громадян був введений в дію.
“Глибоко в душі вони переконані, що діти належать Росії”, – сказав Сергій Плохій, український історик з Гарвардського університету. “Їхнє зросійщення можна прискорити, викравши їх”.
Кілька тижнів поспіль українські посадовці та поліція намагалися знайти спосіб евакуювати дітей з церкви Голгофа. На той час Херсон був повністю окупований. Вони звинуватили росіян у відмові надати гуманітарний коридор, який би дозволив цивільному населенню врятуватися від обстрілів.
В квітні уповноважена з прав людини в Україні написала в Telegram пост із проханням допомогти врятувати дітей, оприлюднивши при цьому їхнє місцезнаходження.
Того ж дня озброєні люди під керівництвом посадовця, який представився “Навігатором”, прибули в церкву і почали вимагати повернути дітей в Будинок Дитини. Їх супроводжували журналісти кримських пропагандистських ЗМІ, які у своєму репортажі звинуватили українську владу в спробі викрасти дітей.
Пастор церкви наполягав, що у його підвалі дітям буде безпечніше. Проте у вихователів не було іншого вибору, окрім як підкоритися наказу і перевезти дітей назад в Будинок Дитини, де окупаційна влада могла тримати їх під постійним наглядом.
Пізніше Наталя Лукіна розповіла, що тоді вона почала підозрювати, що дітей зрештою вивезуть з України, бо “якби ці діти їм не були потрібні, навіщо вони змусили нас залишити церкву?”
У наступні місяці озброєні люди у російській військовій формі часто і без попереджень навідувались в Будинок Дитини, щоб стежити за дітьми і вихователями.
“Вони запитували: “Всі діти тут?”, – згадує Наталя Лукіна. “Ми розуміли, що якби дітей там не було, то й нас там не було б.”
На початку весни 2022 року в окупованому Херсоні відбувалася примусова асиміляція місцевого населення. Був призначений новий уряд, на дитячий будинок повісили російський прапор, а озброєні солдати і політики почали привозити дітям гуманітарну допомогу.
Наталя Лукіна з обуренням згадує деякі недоречні подарунки, серед яких були російські підручники та величезні упаковки газованих напоїв.
“Ви ж знаєте, що дітям не можна пити газовані напої? Напевно, вони просто хотіли показати світові, що рятують українських дітей,” – розповіла вона.
Протягом кількох наступних місяців російські посадовці знімали фото і відео про те, як вони допомагають дітям, і розміщували їх у своїх Telegram-каналах – популярному в Росії месенджері.
Чоловік з позивним “Навігатор”, який наказав вивезти дітей з церкви, часто відвідував Будинок Дитини. Пізніше з’ясувалося, що це був Ігор Кастюкевич, член російського парламенту від політичної партії Путіна Єдина Росія.
Також щоб особисто доставити дитячі речі від імені партії, з Москви приїжджала Анна Кузнєцова, віце-спікер Державної Думи та колишня уповноважена з прав дитини. “#СвоихНеБросаем,” – написала вона в Telegram, використовуючи провоєнний хештег, і тим самим наголошуючи, що діти належать Росії.
У своїх інтерв’ю для The Times російські чиновники повторювали ту ж саму думку і заявляли, що діти з Херсону російські.
В травні Володимир Путін виконав обіцянку, яку дав своїй уповноваженій. Він підписав президентський указ, який спростивши вимоги для отримання громадянства: відтепер в Херсонській та інших окупованих областях українські опікуни мали право подати заяву на отримання російського громадянства від імені українських прийомних дітей і сиріт.
Указ також пришвидшив саму процедуру. Раніше отримання громадянства могло зайняти до п’яти років, а тепер діти могли стати громадянами Росії за 90 днів або й швидше.
Наступного місяця Олену Корнієнко викликали в окупаційне Міністерство охорони здоров’я. Призначений росіянами чиновник попросив її залишитися на посаді директорки Будинку Дитини, віднині під його керівництвом. Їй навіть запропонували отримати російський паспорт.
Олена Корнієнко відмовилася. Вона не хотіла мати нічого спільного з окупантами, які, за її словами, залякували і перевіряли на лояльність співробітників, розпитуючи про їхні політичні погляди. Вони завжди мали при собі зброю, навіть коли були поруч з дітьми.
Наталя Лукіна теж звільнилась. Вона дуже любила дітей, але не хотіла брати участь у тому, що з ними могли зробити призначені Росією посадовці.
“Я не хотіла брати в цьому участь,” – сказала вона. “І я боялась, що вони мене теж заберуть.”
В пошуках нового директора, окупаційна влада звернулась до Тетяни Завальської, педіатра Будинку Дитини, яка працювала в нічні зміни і по вихідних. Вона приязно ставилася до нової адміністрації і не приховувала своїх проросійських поглядів.
Тетяна Завальська підтримала намір нової влади зареєструвати дитячий будинок як юридичну особу, підпорядковану новій окупаційній адміністрації. На їхню думку, цей крок мав узаконити їхній контроль над українською установою та дітьми.
Перереєстрація Будинку Дитини відбулася того ж місяця.
В серпні державний телеканал RT випустив сюжет, присвячений окупації Херсона. Показали і дитячий будинок, тепер під управлінням окупаційної адміністрації. Коли ведучий, Антон Красовський, підійшов до входу, він прокоментував табличку на стіні:
“Напис все ще українською,” – сказав він і глянув вгору. “Але прапор наш: російський. І так буде завжди.”
Тетяна Завальська, нова директорка, провела Красовському екскурсію по закладу, зазирнувши в їдальню, де діти сиділи за столами в підгузках.
“Смачного,” побажав він, в той час як оператор знімав розгублені обличчя дітей. “Скажіть “дякую,” – звернулась до дітей вихователька. Відізвались всього двоє дітей.
Пізніше у репортажі Завальська дала інтерв’ю, в якому назвала президента України “клоуном.”
“Я покладаю надії на Росію,” – додала вона.
Схожі ролики або відео про спроби Росії інтегрувати українських дітей з окупованих територій регулярно виходили на місцевих каналах.
В них уповноважена з прав дитини Львова-Бєлова особисто супроводжувала дітей, вивезених із дитячих установ Донбасу на східній Україні, до їхніх нових опікунів, і заявляла, що тепер вони стали громадянами Росії.
У своєму Telegram-каналі Марія Львова-Бєлова повідомила, що також стала прийомною матір’ю українського підлітка, який в подальшому отримав російське громадянство.
Деякі експерти з вивчення країн Східної Європи розглядають ці дії як розіграну на загал кампанію Кремля, спрямовану на виправдання вторгнення Росії в Україну, а Путін в ній виступає в ролі рятівника.
“Таким чином Путін виконує “Божу волю,” – сказав Ендрю Вайс з Фонду Карнегі за Міжнародний Мир. “Це суцільний театр, просякнутий псевдоісторичним уявленням про те, що України не існує.”
У той час як Володимир Путін незаконно анексував Херсонську і три інших області, українські сили розпочали військову операцію, щоб повернути Херсон.
Російські посадовці, стурбовані можливою втратою контролю над містом, в тому числі розробили план щодо Будинку Дитини. Для допомоги у вивезенні дітей, співробітники Міністерства охорони здоров’я Криму набрали добровольців зі студентів-медиків у закритому онлайн чаті.
Медсестра Наталя Кібкало пропрацювала в закладі 30 років. Вона щойно вклала спати близько десяти хворих на коронавірус малюків, коли почула новину: вранці дітей вивезуть.
Тієї ночі Наталя не могла зімкнути очей. Разом з іншими вихователями вона до світанку пришивала на куртки бірки з іменами дітей і збирала для них одяг.
Наступного ранку, 21 жовтня, Наталя замінила підгузки та погодувала дітей, згідно зі звичним розпорядком їхнього дня. Проте, вона не могла змиритися з думкою, що дітей заберуть, і поїхала додому на таксі.
“Ми розуміли, що нічого не зможемо зробити, що ми не зможемо запобігти цьому,” – сказала Наталя. “Я не знаю, як я змогла б жити далі, якби побачила, як їх забирають.”
Близько восьмої години ранку до Будинку Дитини під’їхали карети швидкої і автобуси з буквою “Z” – символом російського вторгнення.
За дітьми приїхали: Ігор Кастюкевич – “Навігатор,” тодішній міністр охорони здоров’я Криму, теж член політичної партії Володимира Путіна, його заступник і декілька працівників іншого дитячого будинку, які згодом стали новими вихователями дітей.
Тетяна Завальська підготувала для кожної дитини папки з їхніми особистими документами та медичними картками.
Тим часом у дворі дитячого будинку Ігор Кастюкевич, тримаючи на руках одного малюка, поцілував його, і передав далі. Одне за одним пролунали імена 46 дітей. Після цього їх, одягнених у зимові куртки, занесли в автобуси і карети швидкої.
Трохи пізніше того ж ранку колона виїхала з Будинку Дитини. Вони перетнули річку на паромній переправі й надвечір прибули в пункт призначення.
Українська сторона стверджує, що місцеперебування дітей їм офіційно не повідомлялося. Проте російські чиновники залишили сліди в Telegram.
Дітей перевезли у Сімферополь, столицю Криму, і розділили між двома дитячими закладами. Співробітники одного з них, “Йолочки,” раніше звинувачувалися у неналежному догляді за дітьми.
Ігор Кастюкевич, який привіз дітям хутряні черевики та рукавиці, написав у своєму Telegram-каналі, що умови у дітей “набагато кращі, ніж були раніше.”
Російські посадовці стверджують, що переміщення дітей було гуманітарною місією і відповідало їхній Конституціії, адже Росія приєднала Херсонську область і жителі регіону перебували під їх контролем.
“Немає значення, хто вони і ким були”, – сказала Світлана Щербакова, начальник департаменту у справах дітей в Криму. “Тепер діти мають мирне небо над головою.”
Однак фахівці з захисту прав людини кажуть, що закони окремої держави не можуть стояти вище за міжнародні зобов’язання.
Тимчасова евакуація дітей задля їхньої безпеки допустима під час конфлікту, але вона повинна здійснюватись у суворій відповідності до міжнародних протоколів. Той факт, що Росія не відстежувала переміщення дітей і не забезпечила посередникам доступу до них, відповідно до міжнародного гуманітарного права, перетворює їхню евакуацію на насильницьке переміщення, – сказав Стівен Дж. Репп, колишній посол США в Управлінні глобального кримінального правосуддя.
“Те, що Росія вважає гуманітарною місією, є відвертим воєнним злочином,” – додав він.
Коли уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова приїхала з Москви, щоб відвідати дитячий будинок у Криму, вона заявила, що її офіс сприятиме влаштуванню дітей у російські прийомні сім’ї лише в тому випадку, якщо їхні кровні батьки не будуть знайдені в Україні.
Це не завжди відповідало дійсності.
Одне українське подружжя дізналося, що їхні діти знаходяться в Криму лише коли журналісти The Times відвідали їх в Херсоні. Ці батьки не знали, де їхні діти, хоча документи свідчать про те, що російським чиновникам були відомі імена та адреса сім’ї.
Їхні діти, Володін Микола, у якого був діагностований аутизм, та його сестра Анастасія, яка страждала на дитячий церебральний параліч, були передані під опіку держави після того, як батьки були визнані неспроможними піклуватися про них. Українські суди ще мали винести рішення щодо їхніх батьківських прав, але подружжя навіть уявити не могло, що їх сина та доньку можуть вивезти з Херсона.
“Я нікому не дозволю їх усиновити,” сказав батько, Роман Володін.
Взимку 2022 року нові вихователі разом із Тетяною Завальською, яка виконувала роль опікуна дітей, вжили низки заходів, щоб легалізувати їх подальше перебування в російському суспільстві, незважаючи на те, що батьки деяких дітей не були позбавлені батьківських прав. Їхні імена були відомі російській владі.
Спочатку вихователі подали заяви на отримання російських свідоцтв про народження для брата та сестри Володіних та інших дітей з Будинку Дитини. Вони переклали їхні імена на російську мову.
Вихователі також подбали, щоб діти отримали російські індивідуальні страхові номери, заявивши, що вони необхідні для отримання медичних послуг.
Нові документи були випадково опубліковані в Telegram призначеними Росією чиновниками.
Зрештою діти навіть отримали російське громадянство – яке є необхідною умовою для усиновлення та влаштування у російські сім’ї.
Фахівці в галузі права стверджують, що видача нових документів, переклад імен дітей та зміна їх громадянства свідчать про намір російської влади позбавити дітей їхньої ідентичності, що є порушенням Конвенції про права дитини. Це також може становити воєнний злочин.
У грудні 2022 року Володимир Путін підписав ще один указ, який дозволяє опікунам на окупованих територіях відмовитись від українського громадянства від імені дітей під їхньою опікою.
Російські посадовці впевнено заявили, що планів щодо репатріації дітей немає, і діти й надалі отримуватимуть “повну підтримку” держави.
“У цих дітей вже є російські документи,” – сказав “Навігатор,” Ігор Кастюкевич в інтерв’ю. “Рухаємось далі.”
Через рік після початку повномасштабного вторгнення колишній міністр охорони здоров’я Криму та його заступник отримали державні нагороди від президента Путіна. Вони були відзначені за свою участь в організації евакуації місцевого населення з Херсона, що включала переміщення дітей.
Наступного ж дня, після того як посадовці отримали президентські нагороди, Генеральний прокурор Міжнародного кримінального суду видав ордери на арешт Володимира Путіна та його Уповноваженої з прав дитини, звинувативши їх у “незаконному” вивезенні “щонайменше сотень дітей” з дитячих будинків по всій Україні.
“Немає жодних підстав вважати, що це було тимчасове переміщення, після якого діти будуть повернені на батьківщину,” – сказав Паям Ахаван, колишній прокурор у Гаазі.
The Times не отримали відповіді на свої численні запити на коментарі від адміністрацій Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової. У своїх публічних заявах уповноважена пообіцяла продовжити роботу. В свою чергу на прес-конференції минулого року адміністрація Володимира Путіна назвала ордери “нікчемними.” Пізніше, Володимир Путін заявив, що не буде ніяких “перешкод” для повернення дітей, при умові якщо їхні батьки самі поїдуть за ними.
Малоймовірно, що хтось із цих високопосадовців постане перед судом, але експерти назвали справу проти них “залізобетонною,” посилаючись на безліч доказів із відкритих джерел.
Не існує єдиної думки щодо того, скільки дітей було примусово переміщено або депортовано до Росії, частково дані важко перевірити через те, що в Україні діє децентралізована система соціального захисту дітей. Українська сторона стверджує, що загальна кількість дітей становить близько 19 500, але у своїх інтерв’ю держслужбовці у Києві не змогли докладно пояснити чи підтвердити ці дані.
Минуло вже 19 місяців з того часу, як дітей було вивезено з дитячого будинку в Херсоні. По їхніх фотографіях видно, як діти змінювались на протязі всього цього часу, так що зараз українські вихователі ледве можуть їх впізнати.
Це також може ускладнити роботу українських слідчих, які намагаються розшукати та повернути дітей, та вже порушили кримінальні справи проти Ігоря Кастюкевича, “Навігатора,” і Тетяни Завальської, директорки дитячого будинку.
У серпні минулого року діти знову перейшли в нові руки: тепер замість Тетяни Завальської їхні інтереси представляє Міністерство праці та соціальної політики окупованої Херсонської області.
За словами голови міністерства Алли Бархатнової, вони мають “моральний, етичний і юридичний” обов’язок знайти для дітей сім’ї в Росії.
“У нас є люди, які стоять у черзі, щоб стати прийомними батьками чи взяти під опіку цих дітей,” — сказала вона.
Згодом фотографії Херсонських дітей почали з’являтися у російському федеральному банку даних дітей-сиріт серед десятків тисяч російських дітей. У їхніх анкетах, яких було 22, зазначено що вони з Криму, а місце народження – Україна – не згадується.
Принаймні двоє з них були влаштовані в російські сім’ї, як повідомили у службі у справах дітей у Криму.
Щонайменше семеро дітей з Херсонського Будинку Дитини повернулися до України за сприяння української влади та посередників з Катару. Серед них – Анастасія та Микола Володіни, чия мати у лютому цього року їздила за ними до Москви.
Пізніше Анастасія померла в українській лікарні, лише через кілька тижнів після того, як їй виповнилося шість років. Лікар назвав причиною її смерті епілептичний напад. Микола перебуває під опікою української держави, поки його батьки чекають рішення суду стосовно своїх батьківських прав.
Решта херсонських дітей все ще залишаються під владою Росії.
The post 46 дітей були вивезені з України. Багатьох з них можуть усиновити в Росії. appeared first on New York Times.
